Душеопікунство дало мені декілька речей. По-перше, з’явилася надія на нормальне життя у вірі, яку я майже втратила. По-друге, розвіялися сумніви у моєму спасінні й народженні згори (наскільки це можливо). По-третє, я побачила, як я грішу, домагаючись чогось власного, а не Божого. І все це роблю, вважаючи себе жертвою і несправедливо ображеною (це було найбільшим відкриттям!).
І ще. Робота з душеопікуном, виконання домашніх завдань дуже добре дисциплінує, примушує постійно розмірковувати, досліджувати, аналізувати своє серце, і в результаті ти бачиш, як рухаєшся вперед, розвиваєшся. Це як сильні ліки від духовних лінощів, в яких перестаєш думати, починаєш себе жаліти і у підсумку гаснеш.
Ліля.