Мені здавалося, що чоловік і багато хто ще не дають мені достатньо визнання. Це завдавало мені стільки болю, що я не могла спати ночами. Це отруювало мій шлюб і це було нестерпним. Врешті-решт я звернулася до душеопікуна.
Я мала опинитися в цій дірі, щоб бути готовою слухати. Я думала, що знаходжуся вже на самому дні, доки не зрозуміла, що мій власний гріх, презирство, злість, жорстокість набагато гірші й глибші. Я завдавала людям болю і зневажала їх, тому що мала на меті одне – отримати їх визнання і повагу.
Але гіршим за все було те, що я завдавала болю моєму Ісусові, тому що Йому довелося десятиріччями терпіти моє ідолопоклонство. Це усвідомлення неймовірно вразило мене, і, якщо чесно, у мене знову і знову виникала думка: може, «міра» вже виповнилася, і Він залишить мене у цій огидній ямі?
Але ж ні, Ісус показав мені хрест. Хрест, якого цілком достатньо навіть для цієї гріховної системи, що визначала все моє життя. І цей хрест став для мене дуже дорогим. Я тепер відзначаю Вечерю Господню як велике свято, тому що в мене перед очима мій гріх і прощення, яке я отримала. Я співаю пісні про хрест голосніше, з більшим почуттям, ніж коли б то, бо хрест був відповіддю на мій відчай.
Я так неймовірно, невимовно вдячна Богу, що Його благодаті достатньо для мене. Я хочу служити Йому життям, яке б робило цей хрест видимим для тих, хто його потребує. Я хочу щоденно розпинати своє ідолопоклонство, схилятися перед хрестом і жити, прославляючи Бога.
Мария (переклад з німецької)